Урок
Мужності
П’Є ЖУРАВКА
ВОДУ
(до Дня
Пам’яті 8 Травня)
Мета: виховувати в учнів повагу до героїчних подвигів співвітчизників,
ушанувати пам'ять тих, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни; показати всю жорстокість, з якою був нищений наш народ; формувати патріотичні почуття гордості за старше покоління; сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.
Хід заходу
Ведуча. Щороку в травні ми
відзначаємо День Пам’яті. Дорогою ціною заплатив український народ за своє
визволення у найстрашніший за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Наслідком
кривавої бійні стали мільйони вдів, яких у народі називають журавками, сиріт.
Вдовина доля особливо пекуча. Довіку не притамувати горя жінки, яка не
дочекалася з війни сина чи чоловіка. Чому недолі наші вдови випили до дна?
1-й
учень.
Ніхто не забутий, на попіл ніхто не
згорів.
Солдатські портрети на вишитих крилах
пливуть,
І доки є пам’ять в людей,
і живуть матері -
Доньки й сини, що спіткнулись об
кулі, живуть.
2-й учень.
Вони не повернулися з
війни. Мені
привиділось, немов живії.
Які не повернулися з
боїв, Не
полягли, а залишились жити,
Перетворившись
у білих журавлів.
3-й
учень.
Стоять, замислившись,
тополі. Бійців
нагадують мені
Отих, полеглих в травах,
полі, В
кривавих січах на війні.
Не тільки зграйно
журавлями В небесній синеві летять -
Вони в гаях, поміж
полями, В
степах тополями стоять,
Торкнутись силяться
зеніту... Немов з легенд, мов живі,
Вони, здається, всього
світу, Усього
людства вартові.
4-й учень.
Чистого неба зірниця в кожне вікно
заглядає,
Мирного лану пшениця пісню вечірню гойдає.
В наші серця прилітають луни далекого грому.
Солдати в степу спочивають, які не повернулись
додому.
Мало зозулі кували тим юнакам перед
боєм,
Світ від чуми врятувати, нас захистили собою.
Схиляємо голови низько, щоб шану
героям-солдатам віддать
На вічних постах стоять
обеліски, в полях обеліски стоять.
1-й учень. Обеліски, пам'ятники...
Скільки їх? Але чому немає пам’ятника матері, що досі чекає з війни сина,
вдовам - жінкам високої краси вірності. Які виконали останній заповіт чоловіків
- вивели в люди дітей. Саме вони, затамувавши горе, біль відбудували
зруйноване, виховували своїх дітей - продовження роду.
Ведуча. А було тепло, літо, тихі та спокійні ночі, слова кохання,
народжувалися діти, вишивались рушники, гартувалась доля.
2-й учень.
3-й учень.
Я тягнусь до вуст твоїх
вустами. Як до сонця тягнеться трава
І гублю в ранковому
тумані, Наче квіти, ніжнії слова.
І ніхто, ніхто тих слів не знає, Ніби в світі
тільки я і ти,
І зоря схилилася над
нами, Щоб ясніш коханню посвітить.
4-й учень. Як хороше бути молодими. День ясний, сонячний... Але що це за
грім? Що це за гроза? Що вона віщує? Ой,
людоньки, біда! Війна! Війна!!!
(«Священная
война» ).
Прощавайте, сини і чоловік.
Ведуча. їхали вони на фронт із вірою у швидку перемогу. А
ворог насувався, захоплював ще більше території. З сумом, стогоном та плачем
летіли на фронт листи від матерів, коханих. І в короткі хвилини
затишку їх читали
стомлені солдати.
2-й учень.
Лист, звичайно, від мами.
Обстріл - жорстокий завжди.
Не чекав я небесної
манни, Як чекав я твої листи.
Снаряди свистять нещадно.
Може, здається, так і є
Ну-мо
місяць допоможе — Лист прочитати мені.
Тут в цих рядках і поміж
ними Палить сильніше вогню:
Ти ж один у мене син, Ти
ж один у мене син, Ти ж один у мене!
3-й учень.
Кому тут до цього є справа, Снаряди, свист,
завиття.
Піхота на кулемети, дзоти Знову піде в
майбуття.
Я без читання знаю - так вже потрібно буть
Тривога - рана навскрізь, В цих листах без
слів,
Тут в цих рядках і поміж ними Палить сильніше
вогню:
Ти ж один у мене син, Ти ж один у мене!
Ти ж один у мене син, Ти ж один у мене!
Учениця.
Прощай, земля сира, і кулі з
пітьми.
Вони ж не розбирають - чи один у матері ти.
Тут в цих рядках і поміж ними Палить сильніше
вогню:
Ти ж один у мене син, Ти ж один у мене!
Ти ж один у мене син! Ти ж один у мене!
Ведуча. Вся територія України була захоплена ворогом. Відлунням
докочувались звістки про бої на фронтах. Матері чули про подвиги своїх синів з
усних переказів, із партизанських листівок, повідомлень Інформбюро.
Листи не йшли. Про рідних складалися вірші та пісні, які лунали в хвилини
затишку бойових дій, ці пісні підтримували солдат. (Вірш К. Симонова «Жди меня»).
(Пісня «Вье'тся в
тихой печурке огонь», «Огонек», «Темная ночь», «Катюша»,
«Смуглянка»).
Ведуча. Глибокі рани завдала війна. У
1973-1976 рр. за парти в Україні не сіли сотні тисяч першокласників. Вони не
народилися, бо ті, хто мав стати дідусями, батьками загинули на війні зовсім
юними.
4-й учень.
Схилилось зажурено жито, тамуючи біль в
колосках,
І тануло-тануло літо у батьківських добрих
очах.
Осколком останнім атака під серце йому
запекла,
Не скоро по нім будуть плакати — в
хатині, що скраю села.
По синій, зимовій дорозі Крізь плетиво
стомлених днів
Ще будуть стрічать
листоношу, Чекатимуть звісток з війни.
Бо жінка не вірила
смерті, Зімкнувши
уперто вуста.
Листи, пожовтіли в конвертах, На скронях біліють літа
1-й
учень.
Вийшла в степ широкий мати
посивіла, Виплакала очі від журби вона.
Біля квітів мати стала,
заніміла І згадалась знову матері війна.
І почула голос сина над
житами, То
зітхала мати, то вогонь палав:
«Я прийшов до тебе, я
вернувся, мамо, Я своєю смертю смерті потоптав.
На моїй могилі нині
квітів море, Ти в думках до мене линеш з далини,
І твоє невтішне
материнське горе, То прокляття вічне пам'яті війни».
(Звучить пісня «П'є
журавка воду»).
Ведуча. Скільки долей зламала війна. Гірка доля дісталась і дочкам,
красуням-дівчатам, які стали дешевою робочою силою. Не всі вони повернулись
додому такими ж молодими, якими їх доля закинула у далеку Німеччину.
Учениця.
Лист з чужини
Не побивайся, матінко, за мною,
Твій син-герой згорів у боротьбі. Не плач, старенька, над похилим тином, Не
плакати, гордитися тобі. Гордися сином, мама сива, Селянка з українського села,
Гордися, ти народові
зростила Такого сина - мужнього орла.
«Реквієм»
Пам'ятайте!
Через віки, через роки! Пам'ятайте!
Про тих, що вже не прийде
ніколи. Пам'ятайте, не плачте! Стримайте стогони гіркі. Пам'ять загиблих
бережіть свято, Вічно бережіть. Люди, поки серця ваші б'ються. Пам'ятайте!
Якою ціною дісталося
щастя, Просимо вас, пам'ятайте! Дітям своїм розкажіть про них, Щоб пам'ятали.
Вбийте війну, прокляніть
війну!
Люди землі,Мрію пронесіть
через роки І життям нагадуйте Про тих, хто вже не прийде ніколи,
Заклинаю - пам'ятайте!!!
Комментариев нет:
Отправить комментарий